1 млн гривень донатів за рік від українського клубу "Що? Де? Коли?"
2023-12-12 15:06
Друзі, ми допомагаємо у зборі 1 млн гривень донатів за рік Олександра Андросова та українського клубу "Що? Де? Коли?"
За донат в 300 грн ви можете прийняти участь у розіграші тієї самої дзиги українського телеклубу знавців - і допомогти зібрати 1 млн. Розіграш пройде 15 грудня, всі гроші з нього відправляться в Благодійний Фонд «Корпорація монстрів»
Умови прості:
📌 Перерахуйте 300 гривень на картку 5375 4115 0501 1515 і ви автоматично стаєте учасником розіграшу. Кількість грошових переказів необмежена.
«Правила життя» лота — дзига:
Якщо знавці наприкінці гри лають питання, то вони програли. Не пам'ятаю жодної команди, яка перемогла і була б незадоволена питаннями, які їм випали. А мене лаяти – взагалі остання справа.
Не люблю, коли гравці торкаються мене руками. Я навіть до розпорядника важко звик. Кожен має займатися своєю справою. Я обираю питання – ви на них відповідаєте. Все. Нічого особистого.
Гра закінчується, коли у твоїх супротивників шість очок. Якщо ти кинув грати при рахунку 0:5, тобі тут не було чого робити спочатку.
Кажуть, що я обираю запитання випадковим чином. Смішно. Анатолій Франс писав, що випадковість може бути псевдонімом Бога, якщо Він не хоче підписатися. Мені подобається це визначення.
Ви кажете, що уважно дивитеся ігри? Та гаразд! І скільки бар'єрів перестрибує вершник усередині мене? А я ж на столі постійно.
Якщо, програвши, ти кажеш: Нічого страшного! - краще перейди на доміно. Будь-яка поразка – це особиста образа, кінець світу, якщо хочеш. Нічого страшного… Ніготь зламати – ось це «нічого страшного»!
Геннадій Бондарєв. Композитор. Під його музику я обертаюся. Чув її кілька тисяч разів. По десять сеансів на день. Це нестерпно насправді.
Життя - гра. Чую ці слова постійно. Єдиний сенс, який я в них знайшов, полягає в тому, що кожна людина переносить моделі поведінки зі свого реального життя за дзеркальний стіл. Все – він голий. І це далеко не завжди приємне видовище.
Набридли питання про хокку та Гаррі Поттера. Серйозно. Ну скільки можна?!
Гравці змінюються – я залишаюся.
Я в центрі столу та в центрі уваги. Насправді це не я обертаюся, а все обертається довкола мене.
Гра не має мети. Спробуйте сформулювати, наприклад, мету гри у футбол. Немає її. Єдина мета будь-якої гри - отримати від неї задоволення. Все.
У мене не було дитинства.
У залі є окрема камера, яка всю гру показує лише мене. Навіть до знавців такої уваги немає. А декого взагалі не показують. Є ще питання?
Смішно чути докори в тому, що я іноді поспіль вибираю кілька питань з однієї частини столу. Слухайте, я більше тридцяти років у бізнесі. Ви говоритимете зі мною про професіоналізм?
По очах капітана іноді можна зрозуміти, чим закінчиться гра. Як правило, найпростіше це зрозуміти тоді, коли для знавців вона закінчиться погано.
Знаєте, що таке гетсбінг? Це коли постиш у соцмережах фото чи цитату з метою привернути увагу не всіх друзів, а однієї людини. В даному випадку, всі, хто подивився, сприймаються як фон. Коли на грі лежить питання, яке тригерить саме ту команду, яка зараз за столом – це створює нерв. І саме я вибираю його у вирішальний момент. Це і є гра.
Тут все залежить від мене.
Ти ще не закинув 300 гривень на ЗСУ? Ну і що ти за людина?!!)))